Тематика консультацій

консультативного пункту ДНЗ № 51

для батьків, які виховують дітей

з порушеннями опорно­-рухового апарату

Консультація на тему

«Дитина взяла чужу річ — що робити?»

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає в думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впадати в розпач та картати себе: «Ми погані батьки!». Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв’язання цієї проблеми, а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

 Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім’ю».

 У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.

 Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.

Що робити?

Спочатку заспокойтеся. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю.

Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками.

Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому.

Спробуйте з’ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «НЕ ЗНАВ»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися в поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах із власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання в дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Барто, Астрід Ліндгрен.

Варіант другий: «ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилося, ось тут, поруч, достатньо лише простягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде за своїми бажаннями та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку…» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка.

У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку та допомогу. Перебіг розмови з

дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатися дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у вихованні довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

Варіант третій: «РОБІН ГУД»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому в нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюся на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту.

У такому випадку необхідно з’ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-­густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «АГОВ, Я ТУТ!»

Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється в центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об’єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім’ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп’ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки в сім’ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім’ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п’ятий: ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав’язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат. Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною, чи розумовою, і водночас учитися адекватно визначати їх місце в системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.

Рекомендації

Обрання спортивної секції для дитини

      Обов’язково враховуйте бажання дитини, дозвольте їй самостійно обрати цікавий для себе вид спорту. Також зверніть увагу на здібності та темперамент дитини. Якщо примушувати дитину — вона постійно перебуватиме в стані стресу.

      Обов’язково пройдіть з дитиною медичний огляд або проконсультуйтеся з лікарем. Навіть якщо дитина має вигляд здорової, у неї можуть бути малопомітні проблеми, що за підвищених фізичних навантажень можуть спричинити захворювання.

      Запам’ятайте, якщо дитина повненька, то її ліпше віддати на дзюдо, а не на гімнастику. Коренастим дітям ліпше займатися боротьбою. У високих дітей гірша гнучкість, тому їм ліпше підійдуть волейбол, баскетбол або біатлон.

      Вирішіть, якою буде кінцева мета занять — усебічний розвиток та зміцнення здоров’я дитини або професійна спортивна кар’єра. Якщо вибір буде на користь другого варіанта, важливо розуміти, що іноді тренувальний процес шкодить інтелектуальним здібностям, а досягнути значних результатів може не кожна дитина.

      Не налаштовуйтеся лише на один вид спорту, спробуйте кілька варіантів.

     Проаналізуйте відгуки про майбутнього тренера: його стиль спілкування з дітьми, рівень професіоналізму тощо. Під час першого відвідування поспілкуйтеся з ним, попросіть дозволу поспостерігати за заняттям.

      Під час першого відвідування занять зверніть увагу на такі деталі:

-        чи наявні всі умови для занять — душова, роздягальня тощо;

-        наскільки професійно та безпечно обладнаний спортивний зал;

-        чи групують дітей відповідно до фізичної зрілості та навичок;

-        чи вимагає тренер, аби діти використовували належні засоби захисту;

-        чи виокремлює тренер час, аби діти могли розігрітися перед тренуванням і охолонути після заняття.

      Зверніть увагу на те, у якому стані перебуває дитина після занять. Якщо щось насторожує, зокрема сильна втома, збудженість, біль у суглобах або м’язах, поговоріть із тренером — він має пояснити вам, чому так відбувається. Якщо у нього немає пояснень, зверніться до лікаря.

      Зверніться до медичної сестри та практичного психолога дошкільного навчального закладу за порадою, який вид спорту ліпше обрати для вашої дитини з огляду на стан здоров’я та особливості характеру, темпераменту.

Ми використовуємо різноманітні форми роботи з батьками